Роздуми над побаченим

Протести біля Верховної Ради показали українцям, хто ж насправді захищає українську незалежність. Ними виявились прості українці, які вийшли на заклик громадських організацій. А що робили партіі від “опозиції” у ВРУ?  Тільки відробляли кошти своїх “покровителів – спонсорів”!

Їхня діяльність – яскрава відповідь на питання, яке мучило українців протягом 20 років. Чому досі не постала Україна для людей? Відповідь проста – у нас не було опозиції, як і не було української влади.

В Україні панує окупаційна влада. Основна  мета  якої – знищення української Незалежності (утворення на території України російського сателіта Росії). Ілюзії зникли, реальність приголомшила нас. Що робити? Який вихід з даної ситуації?

Об”єднатись з тими силами, які роблять кроки для захисту України, вибудовують план захисту Незалежності, пропонують реальні кроки дій. Боротьба вимагає організованості, рішучості. Яка сила візьме відповідальність на себе? Заява Юрія Шухевича є тим сигналом, який показує напрямок руху, і закликає до дій!

Пригода у Києві

                   Розказую пригоду, що відбулася нещодавно зі мною у Києві під час проходження курсів з підвищення кваліфікації по сімейній медицині.

На кафедрі медицини катастроф одну з лекцій читав викладач Остапенко Борис Іванович. Одним реченням тему його лекції можна охарактеризувати, як засади моралі в роботі лікарів, їх взаємовідносини з хворими і таке інше… За допомогою ноутбука та проектора на екрані аудиторії були відображені основні питання по темі лекції. Але яке було здивування аудиторії лікарів, коли розпочалась лекція!

Декількома словами охарактиризувавши історію з цього питання, лектор перейшов на історично-політичні паралелі минулого і сьогодення, як нам потрібно їх правильно розуміти. Це питання початку другої світової війни, розпочатої англо-американським  імперіалізмом. Великим хорошим вождем Сталіним, який  знищив усіх ворогів і врятував нас від поневолення і т.п.

demotivatorsorgua-207423-3.jpg

Прослухавши  це 10-15 хвилин, у всіх присутніх виникло питання – кому цей “лєпєт”потрібен?!

Я задав “лектору” питання:

1.  Як його зауваження і тлумачення можна пов”язати з темою лекції?!

2. З Ваших слів випливає висновок, що ми повинні терпіти окупаційну владу в Україні і добросовісно працювати за миску “баланди”?

На що була відповідь – “Я такого нє гаваріл. А вообщє, Ви самі віновати, патамушта хатєлі дємократіі – стоялі на майданє і імєєтє дємократічного презідєнта, какого і заслужілі. То, што Ві єшо хотітє?!”

Я зауважев, що скидається на те, що події в Україні є наслідком спецоперації Кремля, і не мають відношення до демократії. На тому лекція й закінчилась.

Після лекції, продовжуючи розмову, вияснилось, що лектор отримав вищу освіту у Канаді, володіє декількома мовами, але вернувся і працює у Києві. До питання надання російській мові привілейованого статусу відноситься схвально, мотивуючи це вимогою часу. А якщо українці цього не захочуть – буде громадянська війна.

Розмова наша продовжувалась по дорозі в громадському транспорті (трамвай, метро). І саме в трамваї почувши нашу розмову, літня жінка звернулася до мене такими словами: “Синочку, та не слухай ти того москаля! Не хоче поважати наші закони – під зад, вигнати в Росію, там буде державна мова російська. І нехай вони нам не погрожують війною, бо коли ми візьмем зброю в руки і станемо на захист своєї землі – то вони кісток своїх не позбирають!”

В цей момент я уважно дивився на обличчя “лектора”. Він чув відповідь жінки. Але змовчав й зробив вигляд, що це його не стосується. В момент відповіді жінки його лице було максимально напруженим. І від цієї перенапруги мимовільно у нього почала труситися верхня губа. І це продовжувалось на протязі часу “поради “, яку дала мені ця жінка. І навіть з десяток секунд після неї.

Як не намагався він стримати свої справжні почуття – але нічого не вийшло!

Ось Вам, українці, майбутній сценарій подій в Україні заготовлений Кремлем!

Намагання розв”язати в Україні братовбивчу війну і прийти на допомогу “російськомовній меншині”, яку знищують “погані” націоналісти!

Останні події є яскравим підтвердженням цього сценарію. Українці – не спіть!

Об”єднаємось навколо Української держави – гуртуймо лави!

Події 05.06.12. Що робити далі?

Події під Верховною Радою 05.06.2012 р. поставили більше питань, ніж відповідей…

Чому влада (партія регіонів) і їх співучасники поступово знищують Українську державу?

За останні 2-роки події говорять самі за себе. Влада цинічно не збирається виконувати закони України, її конституцію. На захист Незалежності вийшли 5-6 тисяч українців. Іх влада не чує.

Події цього дня засвідчили, що захищати Українську незалежність немає кому у Верховній раді, окрім Олеся Донія і Андрія Парубія. Опопозиції не існує. Є декілька громадських організацій, які малочисленні, не об”єднанні спільною програмою дій.

Але найважливіше – відсутні інформаційні засоби для вісвітлення їх діяльності, особливо на периферії. Очевидно, є наступне – потрібно змінювати тактику і виробляти нову стратегію боротьби. Для цього потрібно переосмислити весь період боротьби за Незалежність починаючи з 70-80-х років  ХХ-го століття до сьогоднішніх днів.

Потрібно діяти!

Тимошенко, Турчинов і всі депутати-б”ютвці! Час відповідати вам за зрадників у парламенті!

Питання до Тимошенко, Турчинова та инших керівників Б”ЮТу – хто відповість за проведення за списком Б”ЮТ оцих тушок-зрадників, що вчора проголосували за закон Колісніченка-Ківалова?

Хто їх взяв у список? Хто за це має зараз піти у відставку, піти з політики назавжди? А ще питання до всих инших б”ютівців, що погодилися йти на вибори до парламенту України, наприклад, з Губським в одному списку. Ви не читали журналістських розслідувань пр причетнійсть Губського до зухвалих земельних оборудок? Чи ви забули, що ще влітку 2004 Губський агітував за третій термін Кучми. Але ви всі прмовчали, ніхто з вас публічно не виступив проти включення до передвиборчого списку Губського та инших непевних осіб, що прогнозовано здали інтереси виборців і перебігли до опонентів.
Ганьба вам!

Те ж саме питання до Юрія Луценка, Віктора Ющенка, що формували список НУ-НС із покидьків і зрадників.

Скажи мені, хто твій колега по фракції,і я скажу, хто ти…

ec5ab04-sokolanko60.jpgНаталя Соколенко
Мережа САМ, журналістка програми “Вікна-Новини”, телеканал СТБ. Учасниця руху “Стоп Цензурі”

Чорні запорожці – хто вони?

Чорні запорожці – позапартійний та позаконфесійний український рух, який ставить собі за мету відродження пам’яті про легендарну одноіменну частину армії УНР під командуванням Петра Дяченка. Збереження тогочасних військових традицій, відновлення історичної правди та справедливості, просвітницька та видавнича діяльність, активна участь у патріотичних заходах, – ось неповний діапазон діяльності Чорних запорожців.
Стоїмо на національних позиціях. Засуджуємо та поборюємо усіх, хто обмежує суверенітет України, її поступ до процвітання в колі європейських націй, заперечує існування окремої історичної, релігійної, культурної ідентичності українського народу.

Я не нуждаюсь в вашей защите

13:15 / 02.06.2012 — Новости Донбасса
0b0fcf6d756df0448c10edf698d3a7c1.jpeg
Заметка журналиста и блоггера Дениса Казанского на сайте Инфопор “Я не нуждаюсь в вашей защите” установила рекорд укрнета. Об этом на своей странице в социальной сети Facebook пишет сам Казанский.

По его информации, в сети Facebook ее разместили 8400 человек. Предыдущий рекорд принадлежал статье Сергея Лещенко “Ты – быдло”, которую разместили 7900 человек.

«Новости Донбасса» публикуют заметку Казанского.

В том, что перед грядущими выборами народ опять потянут за язык, я убедился во время недавнего телеэфира с депутатом от ПР Еленой Бондаренко на телеканале «Донбасс», где мне довелось присутствовать в числе других журналистов.

Когда регионалка между делом вдруг заговорила о «вытеснении русскоязычного населения из Украины», я понял, что внятной экономической программы у бело-голубых по-прежнему не предвидится, и вместо нее нас снова ждет полюбившаяся всем клоунада.

Когда украинскую прессу обошла фотография Вадима Колесниченко, в рваной рубашке торчащего на трибуне Верховной Рады, я с удивлением узнал, что этот человек рисковал здоровьем из-за меня.

Подставлял голову под тумаки, портил дорогостоящую одежду, оплаченную из скромных депутатских грошей – и все это защищая мои интересы. Во всяком случае, так он говорил.

Это ведь я тот самый от рождения русскоязычный житель Донбасса с русскими корнями, права которого нарушаются фашистами. Это я тот самый потомок ветерана советской армии, раненного на фронтах Второй мировой, которого, по мнению Елены Бондаренко, вытесняют из Украины проводники ползучей украинизации.

Это у меня «деды воевали», причем сразу два, как полагается. Значит, это ради меня готовы крошить друг другу фарфоровые челюсти народные избранники.

Так вот, спеша воспрепятствовать дальнейшему кровопролитию, материальным убыткам и возможным жертвам в депутатских рядах, я хочу обратиться к защитникам русского языка и попросить их об одной маленькой услуге.

Господа, товарищи, прошу вас, не надо меня защищать.

Я, русскоязычный до мозга костей житель Восточной Украины, освобождаю вас от этой почетной миссии, остановитесь. Вас неправильно информировали, ввели в заблуждение. Честное слово, никто не мешает мне говорить на русском языке.

Я не шпион и не перебежчик из Галичины. Я больший дончанин, чем мне этого хотелось бы. В Донбассе родились мои дедушки и бабушки, в моей семье никто никогда не разговаривал по-украински, но я на известном месте вертел все ваши языковые инициативы, потому что вы мошенники и лгуны.

Я не нуждаюсь в вашей защите, потому что самое большое зло в Украине, от которого я хотел бы защититься – это вы сами.

Борьбу с украинизацией в Донецке, где украинскую вывеску не сыщешь днем с огнем, а украинская речь звучит на улицах реже арабской, могут вести либо законченные кретины, либо безнадежные параноики. И от тех, и от других, по моему глубокому убеждению, необходимо держаться подальше.

И уж тем более, ни тем, ни другим я бы не доверил защищать меня в парламенте, поэтому я прошу вас больше не отстаивать мои языковые права.

Клянусь, меня никто не притесняет и не выживает из Украины. Я без проблем понимаю украинский язык, и в то же время имею свободный доступ к русской литературе, музыке и видеопродукции. Правда, есть одна проблема – мне бывает стыдно за мою страну, но к языкам это отношения не имеет.

Мне бывает стыдно, когда я читаю в иностранных СМИ статьи о коррупции и тупости украинских чиновников. Бывает стыдно, когда вижу по телевизору отмотавшего два срока президента. Бывает стыдно, когда вижу в газетах фотографию глуповатой физиономии Вадима Колесниченко.

Мне очень мешает позорное качество услуг в госучреждениях, инфляция и убожество инфраструктуры украинских городов. Меня изрядно напрягает совок в названиях улиц, потому что это давно немодно, и я не хочу ежедневно видеть этот хлам по той же причине, по которой вы не носите советских твидовых пиджаков.

Если вы так уж сильно беспокоитесь о моем комфорте, сделайте с этим что-нибудь, но оставьте в покое языковые вопросы.

Поверьте, меня, русскоязычного гражданина Украины, совсем не беспокоит существование в Украине украинского языка. Меня, русскоязычного гражданина Украины, сильно беспокоит провокационная деятельность Партии регионов.

Я прошу вас – идите к черту с вашими рваными рубашками. Мы тут, в Донбассе, замычим хоть по-коровьи, только бы вы убрались из парламента и никогда больше о себе не напоминали.//Инфопорн

Ти – бидло!

Ти – бидло. Тупе і безмовне. Саме так я вважаю. Я тебе оцінюю в пакунок гречки, пачку чаю, банку згущеного молока і пакунок цукерок. Навіть не шоколадних.

За цю подачку ти повинен віддати за мене свій голос, завдяки чому я на п’ять років буду народним депутатом.

Я буду отримувати соціальний пакет: зарплата плюс депутатські більше 30 000 на місяць. Безкоштовні перельоти по країні. Безкоштовне користування залом офіційних делегацій – щоб випадково не зіткнутися з таким бидлом, як ти, в аеропорту. Безкоштовне проживання в Києві. Лікування в “Феофанії” – теж подалі від бидла

Я буду недоторканною особою, і навіть якщо я зіб’ю на дорозі бидло, подібне тобі, мені нічого не буде, поки мої колеги-депутати не позбавлять мене імунітету.

Про таке приємне завершення життя, як бути похованим на Байковому кладовищі, я навіть не буду згадувати.

Але ці пільги – дурниця. Завдяки голосам бидла я протягом п’яти років буду причетний до розподілу бюджету найбільшої країни в Європі.

Я зможу отримати державну дотацію для свого підприємства. Я зможу пропхнути свою фірму на тендер. Я зможу отримати пару мільйонів за прийняття лобістського закону. Я зможу оформити пільговий кредит у державному банку. Я зможу ходити до прем’єра і президента, вирішуючи питання свого бізнесу. Я зможу прийти до генпрокурора та керівника Печерського суду, відмазуючи друзів. Я зможу увійти в список мільйонерів “Форбс”, обзавестися приватним літаком і нерухомістю в Австрії або на Лазурному березі, а дітей відправлю вчитися у Лондон…

А про тебе, бидло, я згадаю через п’ять років, коли прийде час знову роздавати тобі гречку.

Сергій Лещенко, журналіст “Української правди”