Свіча нашої пам’яті

10edc-bilozir60.jpgОксана Білозір
Народний депутат України, Голова підкомітету з питань міжпарламентських зв’язків, двосторонніх та багатосторонніх відносин Комітету Верховної Ради України у закордонних справах.

Пам’ять про трагедію Голодомору 1932-1933 років в Україні є важливою не лише для українців, а й для всього людства.

Наш святий обов’язок перед Господом і перед людьми, вшанувати мільйони жертв цієї страшної трагедії Українського Народу.

Тіні мільйонів, що насильно вмерли від голоду і нині стукають у наші серця.

Їх ніхто не судив.

Їх ніхто не реабілітує.

Ніхто, крім нас з Вами, не воскресить їх у пам’яті нащадків, у пам’яті світової спільноти.

Закликаю усіх людей доброї волі у суботу, 26 листопада запалити Свічу пам’яті на честь вшанування пам’яті мільйонів жертв Голодомору.

Із листа Консула Італії в місті Харкові Серджо Граденіго.

… Шляхом безжальних конфіскацій (про які я неодноразово повідомляв) московський уряд влаштував не те що голод, бо це мало сказати, а повний брак будь-яких засобів до існування на українському селі, в Кубані Середній Волзі.

Можна констатувати три міркування, які продиктували таку політику:

1) Пасивний опір, що його чинить селянин колективній економіці.

2) Переконання, що цей “етнографічний матеріал” ніколи не вдасться звести до того вигляду, в якому його хоче бачити радикальне комуністичне вчення.

3) Більш-менш відверто визнана необхідність або перевага денаціоналізації регіонів, у яких прокидається українська і німецька самосвідомість, несучи небезпеку можливих політичних ускладнень у майбутньому, тому заради цілісності імперії краще, щоб ці землі населяло російське населення, принаймні в більшості.

Перше міркування спричинило, мабуть, початкову “научку”, яка, за одностайними твердженнями багатьох членів партії, була, безсумнівно, здійснена за рішенням уряду.

Друге міркування щонайменше сприяло майже цілковитій байдужості самого уряду до трагічних наслідків, у які вилилася ця “научка”.

Третє міркування, безперечно, має на меті за кілька місяців ліквідувати українську проблему, пожертвувавши 10 чи 15 мільйонами душ. І ця цифра не повинна здаватись перебільшеною. Гадаю, що її вже, мабуть, досягнуто і буде перевершено.

Залишити відповідь